What do you think?
Rate this book
Чорна лихоманка: нелегальний видобуток вугілля на Донбасі
«Чорна лихоманка» — це книга про те, як насправді жив Донбас останні двадцять років. Порпання у териконах, копанки, схеми збуту вугілля, «протекція» в органах влади, смерті звичайних робітників і надприбутки вибраних осіб із верхівки, — усе це детально і панорамно описав автор.
- GenresUkraineNonfictionHistory
342 pages, Paperback
First published April 29, 2015
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
June 30, 2015
В процесі прочитання цієї книги приходить усвідомлення, що гасло "Услышьте Донбасс!" не було політичною провокацією чи політтехнологією. Насправді за всі 24 роки української незалежності Донбас ніхто не чув і не бачив. До речі, реакція на це гасло - мовляв, ми вже слухали Донбас з 2010 р. - абсолютно не відповідає дійсності. Так, з 2010 р. українці слухали, але не Донбас, а донецьких олігархів. Натомість Донбас далі залишався непочутим. Донецькі олігархи намагалися підмінити голос населення Донбасу своїми вимогами і претензіями.
Автор показує просте життя шахтарських селищ на Донбасі - починаючи з 1991 р. Всім відомо, що 1990-і р. були важким часом для всієї України. Проте у випадку Донбасу ситуація була більш критичною: пролетарський регіон, який жив виключно з шахт чи заводів, був приречений на злидні після розвалу СРСР з його неефективною економікою. Багато заводів закрилося, більшість шахт ліквідували. Шахтарі не мали з чого жити, тому змушені були вдаватися до виживання з "підніжного корму", тобто створювати копанки. До речі, закриття шахт було продиктоване не економічною необхідністю, а бажанням деяких чиновників збагатитися. Шахти закривалися раптово, так що більшість обладнання не встигали вивезти. І потім або шахти запускалися (нелегально, тобто не платячи податки), або їх устаткування розпилювалося на металобрухт. Причому останнє робили не стільки шахтарі, які опинилися за межею бідності, скільки чиновники чи "бізнесмени".
Також в книзі продемонстровано, що ситуація для Донбасу не змінювалася, навіть якщо в Києві при владі були "помаранчеві" чи "регіонали". Як не дивно, але корупційні схеми працювали за всім влад - оскільки приносили прибутки.
Цікавою частиною книги є розповідь про культуру шахтарів: до 2000-х рр. шахтарі цілком альтруїстично добували в копанках вугілля для шкіл чи пенсіонерів, які не мали чим опалювати житло. Безплатно добували в копанках - ризикуючи життям, але забезпечували ці групи людей, оскільки вони мали б отримувати вугілля від держави. (Але остання давала вугілля з державних шахт, які були закриті протягом 1995-1996 рр., тобто не давала нічого.) В той же час шахтарі ще становили грізну силу: страйки та марші на Київ дійсно були фактором, що впливав на політику Києва. Проте з 1998 р. - коли шахтарський мирний мітинг в Луганську розганяє "Беркут" (в 2014 р. ці події порівнювали з подіями на Майдані 2013-2014 рр.) - шахтарський рух йде на спад. Мені здається, що основна причина - масове закриття шахт. Шахтарі стають безробітними, а - як показали ще в 1933 р. в праці Bezrobotni Marienthalu австрійські соціологи М.Ягода, П.Лазарсфельд, Г.Цайзель - безробітні швидко втрачають соціальну активність та класову ідентичність. Вони перестають цікавитися політикою і здатними до політичної дії. Але залишається віра в зміни, які прийдуть, але які не треба робити самостійно. На Донбасі таким міфом стало переконання, що винними в кризі є американці чи "західняки", тобто мешканці західних областей України. А тим часом Донбас перетворився на феодальну вотчину тисяч "князьків".
Книжка дозволяє зрозуміти, чому терористичні утворення "ДНР" та "ЛНР" могли отримати підтримку в шахтарів. Окупанти почали розправлятися з місцевими "бізнесменами", тобто чинити те, що з погляду шахтарів було соціальною справедливістю.
І ця ж книга пояснює, чому Україна повинна повернути Донбас і почати там процес реконструкції. Протягом 24 років населення Донбасу було покинуто саме на себе, а українська влада ніяк не допомагала виживати, а часто - навіть робила життя гіршим. І те, що зараз відбувається на сході України, - зумовлене також діями влади в Києві, навіть якщо ми зараз її вважаємо злочинною. Україна має борг перед Донбасом, а тому не може його покинути.
Автор показує просте життя шахтарських селищ на Донбасі - починаючи з 1991 р. Всім відомо, що 1990-і р. були важким часом для всієї України. Проте у випадку Донбасу ситуація була більш критичною: пролетарський регіон, який жив виключно з шахт чи заводів, був приречений на злидні після розвалу СРСР з його неефективною економікою. Багато заводів закрилося, більшість шахт ліквідували. Шахтарі не мали з чого жити, тому змушені були вдаватися до виживання з "підніжного корму", тобто створювати копанки. До речі, закриття шахт було продиктоване не економічною необхідністю, а бажанням деяких чиновників збагатитися. Шахти закривалися раптово, так що більшість обладнання не встигали вивезти. І потім або шахти запускалися (нелегально, тобто не платячи податки), або їх устаткування розпилювалося на металобрухт. Причому останнє робили не стільки шахтарі, які опинилися за межею бідності, скільки чиновники чи "бізнесмени".
Також в книзі продемонстровано, що ситуація для Донбасу не змінювалася, навіть якщо в Києві при владі були "помаранчеві" чи "регіонали". Як не дивно, але корупційні схеми працювали за всім влад - оскільки приносили прибутки.
Цікавою частиною книги є розповідь про культуру шахтарів: до 2000-х рр. шахтарі цілком альтруїстично добували в копанках вугілля для шкіл чи пенсіонерів, які не мали чим опалювати житло. Безплатно добували в копанках - ризикуючи життям, але забезпечували ці групи людей, оскільки вони мали б отримувати вугілля від держави. (Але остання давала вугілля з державних шахт, які були закриті протягом 1995-1996 рр., тобто не давала нічого.) В той же час шахтарі ще становили грізну силу: страйки та марші на Київ дійсно були фактором, що впливав на політику Києва. Проте з 1998 р. - коли шахтарський мирний мітинг в Луганську розганяє "Беркут" (в 2014 р. ці події порівнювали з подіями на Майдані 2013-2014 рр.) - шахтарський рух йде на спад. Мені здається, що основна причина - масове закриття шахт. Шахтарі стають безробітними, а - як показали ще в 1933 р. в праці Bezrobotni Marienthalu австрійські соціологи М.Ягода, П.Лазарсфельд, Г.Цайзель - безробітні швидко втрачають соціальну активність та класову ідентичність. Вони перестають цікавитися політикою і здатними до політичної дії. Але залишається віра в зміни, які прийдуть, але які не треба робити самостійно. На Донбасі таким міфом стало переконання, що винними в кризі є американці чи "західняки", тобто мешканці західних областей України. А тим часом Донбас перетворився на феодальну вотчину тисяч "князьків".
Книжка дозволяє зрозуміти, чому терористичні утворення "ДНР" та "ЛНР" могли отримати підтримку в шахтарів. Окупанти почали розправлятися з місцевими "бізнесменами", тобто чинити те, що з погляду шахтарів було соціальною справедливістю.
І ця ж книга пояснює, чому Україна повинна повернути Донбас і почати там процес реконструкції. Протягом 24 років населення Донбасу було покинуто саме на себе, а українська влада ніяк не допомагала виживати, а часто - навіть робила життя гіршим. І те, що зараз відбувається на сході України, - зумовлене також діями влади в Києві, навіть якщо ми зараз її вважаємо злочинною. Україна має борг перед Донбасом, а тому не може його покинути.
May 22, 2022
книга, яка не виправдовує, але багато чого пояснює. підозрюю це свого року вступ до наступної книги Казанського, треба діставати з полиці.
July 21, 2022
Після прочитання книги у мене перевертаються в голові два розуміння " бізнес по-українськи" та "вуглевидобуток Донбасу".
Виходить, що цивілізація на Донбас, у якомусь сенсі так і не прийшла. Зубожілі шахтарі живуть погано за України та корумпованість цього регіону просто-таки вражає. Найбільше відкриття було "помаранчеві", які закривали очі на всі події, брехня про 5% світового видобутку. Розкрадання вугілля на всі рівнях від шахти до кінцевого споживача.
Що влада взагалі робила для розвитку Луганської та Донецької областей? Невже всі чиновники лише набивали кишені і не думали про завтрашній день?!
Найбільший недолік цієї книги, її майже неможливо купити, вона видана малим тиражем і я впевнений, що її треба ще видавати, щоб більше людей дізналось про стан Донецької та Луганської областей до 2014 року.
Виходить, що цивілізація на Донбас, у якомусь сенсі так і не прийшла. Зубожілі шахтарі живуть погано за України та корумпованість цього регіону просто-таки вражає. Найбільше відкриття було "помаранчеві", які закривали очі на всі події, брехня про 5% світового видобутку. Розкрадання вугілля на всі рівнях від шахти до кінцевого споживача.
Що влада взагалі робила для розвитку Луганської та Донецької областей? Невже всі чиновники лише набивали кишені і не думали про завтрашній день?!
Найбільший недолік цієї книги, її майже неможливо купити, вона видана малим тиражем і я впевнений, що її треба ще видавати, щоб більше людей дізналось про стан Донецької та Луганської областей до 2014 року.
August 27, 2016
Необхідна літертура для розуміння процесів, що віднобувалися на Донбасі та їх наслідків.
Displaying 1 - 4 of 4 reviews